У 1809 році у селі Замшани була збудована церква на кошти парафіян. Тоді, у минулому столітті, школа була в приміщенні, що складалося з двох невеликих класних кімнат. У двадцятих роках школа мала чотири класні кімнати.

   На жаль, ніякі архівні документи того часу не збереглися. Але зі слів колишньої учениці школи К.С.Козел  дізнаємося про особливості тодішнього навчального процесу. Насамперед викладання велося польською мовою. Вивчалися такі предмети: історія, географія, польська мова, музика, українська мова. Бібліотеки як такої на той час не було. Книги купували самі учні, хто де міг: обмінювали на продукти харчування, одяг тощо. Самі вчителі постачали дітей підручниками та іншою літературою.

    У п’ятдесятих роках було добудовано ще декілька класних кімнат – всього одинадцять, учні навчалися у три зміни. Перші згадки про навчальні заклади села датуються 1860-1870 роками. Офіційними документами підтверджується існування школи у 1891 році. ("...Ще  5 грудня 1890 року була відкрита трьохкласна церковно-приходська школа в якій навчалось до 150 учнів...").

     Про школу 1909-1912 років очевидці згадують, що це була хата покрита соломою, вона мала один вхід. Коридор розділяв на дві частини: зліва був один клас, а справа жили два вчителі – холостяки, які були родом із Секуня.

    «За партою сиділо п’ять чоловік, по приходу до школи читали «Отче наш» (вголос співали), потім починалось навчання. Писали на дерев’яних «графах». Вчили арифметику, грамоту, буквар. Письмо, вчили старослов’янську мову…» Вчились по бажанню – «хто скільки хотів» і ходили до школи ті, хто мав бажання. За провини ставили в куток і тягали за вуха.

    В 20-их роках XX століття школу було перебудовано. Вона мала 3 класи. На будівництво використали дерево із старого амбару. Школу будували заможні селяни: Старушик Семен (по-сільському Сапатюк), Паржанюк Филимон (який з часом виїхав до Парагваю), в рахунок податку від оренди озера, який вони сплачували громаді.

    До школи брали з 5-7 років. Навчання велося на українській та польській мовах. Вивчали: українську мову, польську мову, математику.  В класі учням давали зошити (але батьки платили за їх гроші). Самі купували чорнило та книжки.  Школа мала 6 класів. По їх закінченні навчання можна було продовжувати у гімназії. В класах було до 30 учнів. Були й паралельні класи.  У 1928р. директором був Новак. Вчитель-Ян Калле та вчителька Туза Моргаєвська. У 20-их роках існувало 3 школи різного підпорядкування.

    Двадцяті - тридцяті роки ХХст. ввійшли в історію нашого краю як період знищення української школи, яка почала зароджуватися  в часи УНР, гетьманату. Офіційна доктрина тодішнього польського уряду проголошувала заборону української  мови, що мало місце в ухваленому 3 серпня  1922 року законі « Про державну мову і мову управління в державних органах самоврядування». Навіть слово «Україна» було заборонено для вживання.

    Так, 18-20 січня 1922 року відбувся з’їзд повітових старост Волинського воєводства з питань освіти. На ньому зазначалось, що половину зими учні не ходять до школи через відсутність теплого одягу. Навчання в той період  починалося, коли закінчувалися всі сільськогосподарські  роботи. Здебільшого на свято Наума, за старим 1-го грудня, бо «Наум наведе на ум». Тоді дітей віддавали в науку.

   Про знищення української школи писали тодішні видання, що виходили в краї. Так газета «Наше життя», що друкувалася в Холмі, вмістила в 1926 році матеріал, в якому  говорила: "Мусимо ствердити гіркий факт, що на українських землях під Польщею, особливо на Волині, Холмщині, Поліссі і Підляшші, української школи немає, годі признати за шкільництво… якусь сільську школу, де не те що вчитись, а й говорити українською мовою забороняється".

    У 1932 році була проведена шкільна реформа, суть якої полягала у створенні трьох типів початкових шкіл. І–ІІ–ІІІ ступеня. Вчилися  в кожному  типі школи 7 років. Так школи Іст. визначалися як чотирикласні, з яких 1,2 класи – однорічні, третій – дворічні і 4 клас – трирічні. А вже школи ІІІ ступеня були семикласні, з однорічним навчанням у кожному класі.

   У грудні 1939 року створено районний відділ народної освіти. Була організована система освіти. Відповідно до постанови Ради Народних комісарів від 4 березня 1940 року так звані «народні школи». Було ухвалено ввести навчання в школах Західної України рідною мовою з обов’язковими  вивченням російської мови.  Для різкого збільшення шкіл  не вистачало вчителів. Однак ці процеси перервала війна. Школа в час окупації краю фашистами функціонували лише перший рік.

  Відновлення навчання розпочалося відразу з приходом Червоної Армії у 1944 році. Суттєвою перешкодою була відсутність необхідних кадрів. У зв’язку із такою нестачею педагогів у ці повоєнні роки просили її прислати із  східних областей.  

  Після війни дещо змінилося ставлення до вчительства, використовували для заохочення праці вчительства, преміювання кращих вчителів, як сказано  - грішми  і мануфактурою. На місце викладачів  набирали учнів випускників, які мали гарні результати в навчанні.1949 рік увійшов в історію шкільництва краю як рік реорганізації. Рішенням Старовижівського райвиконкому травень 1949 р. семирічні школи реорганізовували у десятирічку, а початкові на семирічні школи.

   Зі спогадів  Галини Антонівни, очевидця тих подій, школа цього періоду відзначається високим рівнем культмасової роботи. Працюють співочі гуртки, драматичні. З якими виступали в будинку культури і їздили виступати в інші села.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Фото Галини Антонівни

    Вимагалося, щоб у школі були лозунги і плакати, які б славили Комуністичну партію.

   Важливим питанням освіти цього періоду було ліквідація неписьменності. Для цього працювала велика мережа заочних шкіл.

   Також однією з болючих проблем школи 50-х  років був стан відвідування дітьми. У 1953 році вводиться обов’язкова неповна середня освіта. У початкових  класах кількість учнів була до 40, а в старших – до 16 учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Учні йшли працювати в колгосп. Для покращення відвідування застосовувались адміністративні заходи до голів сільських Рад, голів колгоспів та бригадирів, батьків, винних  у порушенні закону про загальне обов’язкове навчання без поважних причин підлягали штрафу 100 крб. або примусовій праці до 1 місяця.

  З метою поліпшення побутових умов вчителів за рахунок всіх джерел фінансування в селі Замшани побудовано 2 квартири. Так у кінці 60-х років у школі працював шкільний буфет  і їдальня.

 В цей період при школі працював інтернат, де навчалися учні з сусідніх шкіл Ратнівського і Старовижівського районів - Синове, Дошно, Запілля, Видраниці.

   Велика увага приділялася розвитку спорту. У школі була найсильніша волейбольна команда в районі. Працювали різноманітні гуртки художньої самодіяльності.

     У 1950 р. у повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити матеріального мінімуму, необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу. В 1948-1949 навчальному році з цього фонду одержали допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування.

  Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Було відновлено роботу піонерських та комсомольських організацій, зростала їхня чисельність. Виховання відданості більшовизму  і особисто Сталіну, оголошувалося найвищим, найважливішим покликанням школи. Школа була ідеологізованою. Учні приймали участь  у парадах до дня 1 травня та 9 травня і до Жовтневої революції фото №11, 5. В цей період у Замшанівській школі працювали такі вчителі:

• Томашук Федір Максимович – вчитель фізики,

• Війтович Володимир Іванович – вчитель української мова і література,

• Цехош Арсен Михайлович – вчитель трудового навчання,

• Цехош Уляна Данилівна – вчитель математика,

• Омельчук Тихін Ярмолайович – вчитель фізкультури та військової підготовки,

• Омельчук  Любов Пилипівна – вчитель французької мови,

• Бірук Катерина Панасівна – вчитель біології,

• Бірук Ганна Панасівна – вчитель математика,

• Редькович Іван Сидорович – вчитель історії,

• Редькович Паша Самілівна – вчитель української мова і літератури,

• Маринчук Галина Антонівна – вчитель української мова і літератури,

• Кузьмук Людмила Володимирівна – завуч, вчитель української мови та літератури,

• Кузьмук Юрій Миколайович – вчитель фізкультури,

• Були такі вчителі молодших класів:

• Михалевич Марія Захарівна,

• Петрик Ольга Яківна,

• Михалевич Агафія Андріївна,

• Хохлова Марія Іванівна,

• Війтович Катерина Андріївна,

• Томашук Марія Олексіївна,

• Редькович Марія Іванівна.

• Кріпак Любов Пилипівна – вчитель іноземної мови, в Замшанах в цих роках викладалася французька мова.

• Уляна Данилівна – вчитель математики,

•  Демчук Галина Кирилівна -  завуч, вчитель математики.

     Фото №9,18

     На початок 50-х років у післявоєнний період була семирічна школа, а згодом на базі цієї – десятирічна.  В цей період набули поширення вечірня, а потім і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники селянської молоді, які не мали можливості вчитися у роки війни або змушені були рано розпочати трудову діяльність.

Фотографія               1949-1950  навчалося в 1 класі 30 учнів.

                                       Роки народження: 1941-1943.

                                       1948-1949 - в школі семирічна освіта.

1949-1950 працювала Наддатинська початкова школа.

   Записи в журналах відрізняються від сучасних. Оцінки виставлялися за четвертями. П’ятибальна система. У третьому класі Наддніпрянської школи навчалось 36 учнів. У післявоєнні роки в один клас ходили учні різних років народження: 1987,1938,1940. Писали дерев’яною ручкою і використовували спеціальну бумагу-промокатку. В 50-их роках наше село належало до Старовижівського району. На той час в школі читалось одинаково уроків української та російської мови. А найбільше годин було виділено на арифметику. Класи були переповнені – більше як по 40 учнів. 1952-1953 у Замшанах була семирічна школа.

       Фото 6        

    Шкільні класи  були великими, учні не мали шкільної форми, але одягалися чистенько. Зошити і підручники купували в магазині. Директором школи був Іван Усенко, який викладав українську мову і літературу, його дружина – Усенко Текля Терентіївна була вчителькою початкових класів. Вона дуже любила дітей і організовувала для них різноманітні ранки та ігри. Усенко особливу увагу звертав на дикцію, інтонацію, виразно і гарно читав вірші, був дуже цікавою людиною, вмів навколо себе об’єднувати людей. На той час зошити вже були , ручки були прості з пером, чорнило виготовляли з спеціального чорнильного порошку, який купували у магазині. Такими ручками було дуже важко писати, ставили плями на одязі та клякси в зошиті.

      Фото Б.    Дівчата ходили в довгих здебільшого ситцевих спідницях. У 1958 році школа була переведена на десятирічну освіту. У 1959 році, виконуючи «закон» про Зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти СРСР передбачалося структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення всеукраїнського обучу. Перетворення  десятирічних шкіл на одинадцятирічні та запровадження одинадцятирічного навчання. Розширюється мережа заочної школи. В Замшанах також відкривається одинадцятирічна школа  з виробничим навчанням. Створюються виробничі бригади на базі Замшанівського лісництва. Учні відбувають навчальну практику по декілька годин на тиждень в лісництві, а також на полях колгоспу. Всі ці факти підтверджені спогадами вчительки початкових класів -  Михалевич Агафії Андріївни,яка працювала у  1954-1982 н. рр. ФОТО 4,12,16

  1949 рік увійшов в історію шкільництва краю як рік реорганізації. Рішення Старовижівського райвиконкому травень 1949 р.

      Семирічні школи реорганізовували у десятирічку, а початкові на семирічні школи.

      Спогади Галини Антонівни

  Школа цього періоду відзначається високим рівнем культмасової роботи. Працюють співочі гуртки, драматичні. З якими виступали в будинку культури і їздили виступати в інші села. Фото Галини Антонівни

  Вимагалося, щоб у школі були лозунги і плакати, які б славили Комуністичну партію.

  Важливим питанням освіти цього періоду було ліквідація неписьменності. Для цього працювала велика мережа заочних шкіл.

  Також однією з болючих проблем школи 50-х  років був стан відвідування дітьми. У 1953 році вводиться обов’язкова неповна середня освіта. У початкових  класах кількість учнів була до 40, а в старших – до 16 учнів.

Фото №6

  Учні йшли працювати в колгосп. Для покращення відвідування застосовувались адміністративні заходи до голів сільських Рад, голів колгоспів та бригадирів, батьків, винних  у порушенні закону про загальне обов’язкове навчання без поважних причин підлягали штрафу 100 крб. або примусовій праці до 1 місяця.

  З метою поліпшення побутових умов вчителів за рахунок всіх джерел фінансування в селі Замшани побудовано 2 квартири. Так у кінці 60-х років у школі працював шкільний буфет  і їдальня.

  В цей період при школі працював інтернат, де навчалися учні з сусідніх шкіл Ратнівського і Старовижівського районів Синове, Дошно, Запілля.

  Велика увага приділялася розвитку спорту у 50-60 рр.  У школа була найсильніша волейбольна команда. Працювали різноманітні гуртки художньої самодіяльності.

   У 1950 р. у повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити матеріального мінімуму, необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу. В 1948-1949 навчальному році з цього фонду одержали допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування.

  Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Було відновлено роботу піонерських та комсомольських організацій, зростала їхня чисельність. Виховання відданості більшовизму, і особисто Сталіну, оголошувалося найвищим найважливішим покликанням школи.

   В цей період набули поширення вечірня, а потім і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники селянської молоді, які не мали можливості вчитися у роки війни або змушені були рано розпочати трудову діяльність.

  Всеобуч в нашій школі?

  Скільки дітей навчалось у 50-х роках в нашій школі.

  На початок 50-х років у післявоєнний період була семирічна школа, а згодом на базі цієї – десятирічна. З 1954-1982 навчальному році вчителем початкових класів працювала Михалевич Агафія Андріївна.

Фото №1

  З її спогадів класи були великими, учні не мали шкільної форми, але одягалися чистенько. Зошити і підручники купували в магазині. Коли вона прийшла працювати, директором школи був Іван Усенко, який викладав українську мову і літературу, його дружина – Усенко Текля Терентіївна була вчителькою початкових класів. Вона дуже любила дітей і організовувала для них різноманітні ранки та ігри. Фото. Усенко особливу увагу звертав на дикцію, інтонацію, виразно і гарно читав вірші, був дуже цікавою людиною, вмів навколо себе об’єднувати людей. На той час зошити вже були , ручки були прості з пером, чорнило виготовляли з спеціального чорнильного порошку, який купували у магазині. Такими ручками було дуже важко писати, ставили плями на одязі та клякси в зошиті.   

  Дівчата ходили в довгих здебільшого ситцевих спідницях. У 1958 році школа була переведена на десятирічну освіту. У 1959 році, виконуючи «закон» про Зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти СРСР передбачалося структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення всеукраїнського обучу. Перетворення  десятирічних шкіл на одинадцятирічні та запровадження одинадцятирічного навчання. Розширюється мережа заочної школи.

Зі спогадів Ярощуків.

  Ярощук Микола Петрович

Ярощук Марія Миколаївна

  Роки вчителювання 1953-1993 рр. Миколи Петровича, Марії  Миколаївни 1953-1983 рр. Вчителювали спочатку в Видраниці, а Марія Миколаївна – в Сераховичах. Перейшли вчителювати в Замшани в 1953 році де тоді була семирічка, а директором був Усенко Іван Васильович.

Школа була маленька. Навчання проводилося у дві зміни. Шкільні приміщення не були забезпечені електрикою і тому для освітлення використовувались газові лампи, які стояли на спеціальних полицях стіни.

Пізніше організовувались старші класи, так 10 клас з’явився у 1954 році. Замшанська школа належала до Старовижівського району. Завідуюча району була Хімоч Надія Степанівна. До Ратнівського району школа приєдналась  тільки у 1973 році.

Школа була не дуже забезпечена книжками. Був малий запас зошитів. На уроках діти писали конспекти на газетах. Не дивлячись на такі складні умови, учні прагнули навчатись. Для кращого засвоєння матеріалу вони залишались на додаткові заняття. Там діти виконували домашнє завдання,мали змогу запитувати у вчителів незрозумілі їм теми. Проводилося також багато олімпіад. Їздили учні й на обласні . Наша школа була найкращою в районі.

Оскільки педагогічний колектив  складався з малої кількості вчителів, то направляли до нас педагогів з інших шкіл, наприклад: Катерина Андріївна, Маринчук Галина Анатоліївна та ін.

Була невеличка бібліотека. Бібліотекарем тоді була Чорна Марія Романівна.

Директорами нашої школи були:

• Усенко Іван Васильович;

• Гусь Микола Єминович;

Нової школи:

• Ладижець Михайло Іванович – власне той, хто розпочав побудову нової школи;

• Лавренюк Дмитро Степанович;

• Денисюк Михайло Антонович.

   Зарплата вчителів була приблизно 54 рублі. Але в 50-их роках вона дещо збільшилась. Технічне обслуговування було незадовільним. Взагалі не було науки інформатики.

Коли Марія Миколаївна пішла на пенсію, директором став Михайло Антонович, а сталося це у 1983 році.

     В районі розроблялась програма будівництва нових шкільних приміщень.

  Перед цим фото вчителів №4 стара школа

  При новій школі працювала шкільна майстерня, де були токарні і деревообробні станки. Вчителем праці працював Цехош Арсен Михайлович. Після Цехоша А. М. довгий період працював Лукашук Анатолій Кирилович, людина, яка дуже любила і знала свій предмет. В той період вся школа була оформлена його руками.

Керуючись словами Софії Русової  «Дайте дитині виявити свою дуже і дуже елементарну творчість, і вона в неї буде все більше розвиватись, дайте їй матеріал, розвивайте уявлення дитини, і її творчі сили будуть усе зміцнюватися», - в 2000 році було створено літературну студію «Соняшник»(керівник Козел О.А.). Коли в душі дитини пробуджується поезія – це завжди радість, бо це перші кроки  до мистецтва, до прекрасного.  Твори, написані членами літературної студії , були неодноразово відзначені на районному, обласних рівнях. Активними учасниками літературної студії були Михалевич Людмила, Хотинська Інна, Михалюк Іванна, Бірук Оксана, Бірук Катерина, Бірук Іванна. Членами літературної студії в 2010-2011 р. стали Михалевич Ірина, Козел Роман, Старушик Іванна, Старушик Марія.

  В районі програма будівництва нових шкільних приміщень.   

    №4 стара школа

  При новій школі працювала шкільна майстерня, де були токарні і деревообробні станки. Вчителем праці працював Цехош Арсен Михайлович. Після Цехоша А. М. довгий період працював Лукашук Анатолій Кирилович, людина, яка дуже любила і знала свій предмет. В той період вся школа була оформлена його руками.

       Зарплата вчителів була приблизно 54 рублі. Але в 50-их роках вона дещо збільшилась. Технічне обслуговування було незадовільним. Взагалі не було науки інформатики.

Школа була не дуже забезпечена книжками. Був малий запас зошитів. На уроках діти писали конспекти на газетах. Не дивлячись на такі складні умови, учні прагнули навчатись. Для кращого засвоєння матеріалу вони залишались на додаткові заняття. Там діти виконували домашнє завдання,мали змогу запитувати у вчителів незрозумілі їм теми. Проводилося також багато олімпіад. Їздили учні й на обласні . Наша школа була найкращою в районі.

Фото №8

       Додалися нові предмети до навчальної програми (хімія і фізика). Російська мова вивчалася  у всіх класах. Окрім того, постійно вдосконалювалася методика викладання шкільних предметів. Вводилась кабінетна система. Централізовано постачалося навчальне обладнання. В школі утворюються кабінет математики, історії, хімії, фізики, біології, іноземної з лінгафонною системою. Вчителі Бірук Катерина Панасівна, Олексюк Тетяна Степанівна, Томашук Марія Олексіївна, Васковець Олена Марківна – вчитель російської мови, молодших класів, Васковець Олександр Степанович – вчитель музики. Керівник хору та всієї художньої самодіяльності. Оскільки педагогічний колектив  складався з малої кількості вчителів, то направляли до нас педагогів з інших шкіл, наприклад: Катерина Андріївна, Маринчук Галина Анатоліївна та ін.

Фото  17

     У 70-80 роках у школі існував клуб інтернаціонального виховання «Глобус». Учні школи переписувалися з дітьми різних республік: Киргизстаном, Литвою, Азейбарджаном та іншими. Додаток 4

В школі часто організовувалися вечори інтернаціональної дружби. Додаток 5

      Фото 20

В кінці 60-х років в школах вводилася шкільна форма – коричневе плаття з білими манжетами і фартушком – для дівчаток, та коричневий костюм для хлопців. Форма була пошита з цупкої тканини і розрахована «на всі сезони». Учні носили червоні піонерські галстуки на шиї. ФОТО 10,7

Сучасна школа

Додаток презентація

Будівництво нової школи було розпочато 15  січня 1975 р. за державні кошти. Хоча за планом школа мала будуватися в с. Щедрогір, але через великий паводок  будівельні матеріали туди не вдалось доставити. Тому за ініціативи тодішнього директора школи і голови колгоспу будівництво розпочалось в с. Замшани. Приміщення розраховане на 536 місць. Школа прийняла перших учнів восени того ж року у кількості 543 учні. Педагогічний колектив на початок навчального 1975 – 76 н.р. налічував 42 педагоги на чолі з директором школи Ладижцем Михайлом Івановичем. ФОТО 18,3  У 1-ий клас пішло 48 учнів, у 10-ий клас – 54 учні. За 30 років роботи закладу середню освіту отримали 1156 учнів.

Велика увага тоді приділялась вивченню російської мови та вихованню дітей в дусі комунізму.  Різко звузилася сфера функціонування української мови. Завданням вчителів було: удосконалити вивчення російської мови.

 У травні 1979 року на конференції «Російська мова – мова дружби і співпраці» прозвучав заклик, щодо русифікації загальноосвітніх шкіл, це ще більше загострило і без того тяжке становище Замшанської школи. Особливий контроль вівся за викладанням уроків, проводилися відкриті уроки, вечори, з метою поглиблення знань учнів з російської мови, зацікавлення учнів, представлення російської мови, як мови нації.

Якість навчання знижувався. Запроваджувалися жорсткі критерії оцінювання роботи навчальних закладів, відповідно критерії оцінювання роботи вчителів також змінювалися, також в більш таки жорстоку сторону. В цей час в школі велася боротьба з другорічництвом, за збереження учнівського континенту. Заробітна плата знижувалася. Російська мова фактично стала загальною  мовою міжнаціонального спілкування.

ФОТО 15,14,13

У 1987 році новим директором школи став Денисюк Михайло Антонович.

Фото 22

Фото 21,19 – випускники 1988 року.

ФОТО А – школа в переддень незалежності України.

     Дієвою формою залучення школярів до досконалого знання красного письменства, зокрема драматичної спадщини українських та світових класиків, творів сучасних драматургів, а також результативною формою роботи з артистично обдарованими дітьми, що розвиває творчі здібності, артистичність, уяву, пам'ять, є робота шкільного драматичного гуртка  «Політ» , керівником якого з 2000 року є Козел Л. І. З хорошої сторони зарекомендував себе колектив, старостою якого була Михалевич Наталія.

  У 2000 році успіхом користувалася постановка «Бояриня» Лесі Українки ( в головних ролях – Михалевич Наталія, Корецький Сергій). Інсценізовані уривки з п’єси схвально оцінило районне журі на огляді художньої самодіяльності школи, театральна група була запрошена на районний звіт художньої самодіяльності та показала при виступі високу виконавську майстерність.

  У 2001 році силами того ж колективу здійснено постановку з п’єси С. Васильченка «На перші гулі», де в головних ролях виступали ті ж Михалевич Наталія, Корецький Сергій Володимирович, Демчук Людмила Іванівна. Саме ці актори виявилися напрочуд талановитими , саме ці роки роботи гуртка були наповнені найсильнішими враженнями від виконавської, акторської гри талановитих дітей, вміння перевтілюватися в образ, нести зі сцени радість і добро.

  У 2002 році набрано нову акторську групу, старостою гуртка призначено Мостепанюка Вадима Івановича. Група працює над постановкою «Мартина Борулі» (2002-2003рр.) І. Карпенка-Карого. З цією п’єсою виступає на огляді художньої самодіяльності школи, а також на районному семінарі вчителів української мови та літератури, що проходив в Замшанах. Вдосконаленням майстерності була робота над постановкою в 2004 році інсценізованих уривків з повісті О. Довженка «Україна в огні» ( в головних ролях  - Мостепанюк Вадим, Корецький Артем, Бірук Світлана, Михалевич Андрій, Бірук Іван).

  В 2005 році група працює над п’єсою І. Карпенка-Карого  «Розумний і дурень». Складність характерів твору майстерно зуміли передати Мостепанюк Вадим, Корецький Артем, Козел Ірина, Михалевич Михайло. Саме ці діти зробили вагомий внесок у творчі здобутки школи, адже неперевершеним був їх виступ на святковому концерті, присвяченому 30-літтю Замшанської школи.

  Значним було і досягнення 2006 року – на огляді-конкурсі шкільних театральних колективів – призове ІІІ місце з цією ж п’єсою І. Карпенка-Карого «Розумний і дурень». Журі відмітило динамічність мізансцен, акторську майстерність, вміння перевтілюватися, декорації та музичне оформлення.

  У 2007 році набрано нову групу на чолі зі старостою Корецьким Дмитром. В цьому ж році вдале акторське вирішення «Наталки-Полтавки» І.Котляревського ( в головних ролях – Корецький Дмитро, Карпунець Ярослав, Оксінчук Валентина) і приз глядацьких симпатій на звіті художньої самодіяльності школи. Журі відмітило перші вдалі спроби драматичного перевтілення Корецького Дмитра,який напрочуд майстерно зіграв роль Петра.

  У 2008 році група працювала над більш складним твором  «Маруся Богуславка» М. Старицького . саме в цих інсценізованих уривках брала найбільша кількість виконавців за всі роки. Колектив 2007-2008рр. відзначався великим проявом згуртованості, відповідальності, творчої уяви.

  У 2009 році знову нова постановка. Цього року це інсценізація уривків з повісті Б. Васильченка «А зорі тут тихі…». Майстерно зіграли ролі  Корецький Дмитро, Михалевич Оксана, Жигаревич Альона, Михалевич Тетяна, Бойко Наталія. Надійшло запрошення від районного журі взяти участь у районному звіті художньої самодіяльності школи.

  У 2010 році до гуртка залучено нових здібних дітей, старостою призначено Михалевич Оксану. Працювали над п’єсою М. Кропивницького  «Дай серцю волю, заведе в неволю» (в головних ролях – Корецький Артем, Марчук Владислав, Михалевич Оксана, Бірук Катерина).

  Членів гуртка запрошено на звіт художньої самодіяльності села, де вони успішно виступили.

  Творча група драмгуртківців у цьому році також брала участь в обласному екологічному фестивалі, який проводила Волинська МАН, під назвою «На варті майбутнього». З власною композицією «Біля брами майбутнього» колектив зайняв ІІІ місце.

  У 2011 році на черговому огляді-конкурсі шкільних театральних колективів виступали з уривками з п’єси О. Коломійця «Фараони». Виступ оцінили відзнакою.

  На сучасному етапі драматичний колектив «Політ» знаходиться в творчому пошуку як в плані репертуару , так і виконавської майстерності.